Рекомендації батькам п’ятикласників

Рекомендації психолога батькам п’ятикласників.

1. Головне – абсолютне прийняття дитини зі всіма її перевагами і недоліками. Це запорука порозуміння в родині.

2. Намагайтеся зрозуміти з якими труднощами стикається дитина при переході з початкової школи до старшої. Не відмовляйте дитині у допомозі у виконанні домашнього завдання, якщо вона просить. При цьому не робіть нічого замість дитини, робіть з нею, привчайте її до самостійності.

3. Допоможіть п’ятикласнику запам’ятати імена класного керівника і вчителів-предметників. Познайомтесь з ними особисто, встановіть контакт.

4. Не висловлюйтесь негативно про школу, вчителів у присутності дитини, навіть якщо вам здається, що для цього є підстави. Створюйте у дитини позитивне ставлення до школи. Спробуйте розібратися у проблемній ситуації, що виникла. Краще, щоб вчитель був вашим спільником.

5. Забезпечте своїй дитині дотримання оптимального для цього віку режиму дня і зручне робоче місце вдома. Розробіть пам’ятку з виконання домашнього завдання.

6. Подбайте про те, щоб у вашої дитини були друзі, товариші з класу, запрошуйте їх до себе в гості.

7. Щоденно цікавтесь шкільними справами дитини, виявляючи увагу і терпіння, не обмежуйтесь фразами «Що отримав?», «Як справи?», розпитуйте про настрій, виявляйте емоційну чуйність, діліться почуттями. Створіть дитині емоційний комфорт вдома, навчіться правильно спілкуватися з підлітком.

8. Радійте досягненням своєї дитини. Не будьте скупими на хвалу, помічайте навіть незначні успіхи і досягнення. В жодному разі не порівнюйте його з іншими дітьми, давайте оцінку не дитині, а її вчинкам.

9. Успіх чи невдача впливає на мотивацію навчання, тому особливу увагу необхідно приділити формуванню правильного ставлення дитини до помилок, невдач, промахів. Тому що це поштовх до самовдосконалення, щоб стати краще, сильніше, досвідченіше.

10. Коли б, звідки б і у якому вигляді не повернулася б ваша дитина, зустрічайте її з любов’ю.

11. Не залякуйте дитину. Страх гальмує її діяльність.

12. Під час зустрічі з невдачами у навчанні намагайтесь розібратися разом, знайти вихід, передбачити наслідки дій.

13. Не змушуйте дитину працювати «на оцінку», тому що це більш за все провокує шкільні страхи, що пов’язані з невпевненістю в своїх силах, тривогою з приводу негативних оцінок чи їх очікуванням.

14. Контролюйте дитину, роблячи їй зауваження. Якщо сварите дитину, поясніть за що. Не використовуйте часто помилки дитини для її критики.

15. Бути батьками це не обов’язок і не професія, а природна людська потреба.

Правила спілкування з дитиною

1. Можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, а не дитиною в цілому.

2. Можна осудити дії дитини, але не її почуття, якими б вони не були.

3. Не вимагати від дитини неможливого чи важко здійсненного. Краще подивіться, що можна змінити в оточуючому середовищі.

4. Невдоволеність діями дитини не повинна бути постійною, інакше вона перестане сприйматися дитиною.

5. Намагайтесь не присвоювати собі емоційні проблеми дитини.

6. Дозвольте дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи їх відсутності). Тоді у неї буде шанс подорослішати.

7. Не втручайтесь у справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково надайте її.

8. Якщо дитина викликає у вас негативні переживання, повідомте її про це.

9. Щоб уникнути зайвих проблем та конфліктів, збалансуйте власні очікування і можливості дитини.

10. Потроху, але невпинно знімайте з себе відповідальність за справи вашої дитини, нехай вона відчує відповідальність за їх виконання.

11. Про свої почуття кажіть дитині від першої особи. Скажіть про себе, свої думки і почуття, а не про неї і її поведінку.

Виконання домашнього завдання (пам’ятка для батьків)

1. Роз’ясніть дитині, що домашнє завдання – справа першочергова. Допоможіть їй скласти план виконання домашньої роботи. Ніякі інші заняття не повинні заважати її виконанню.

2. Не виконуйте домашнє завдання замість дитини. Дайте їй зрозуміти, що мета вашої присутності – підтримка.

3. Привчіть свою дитину завчасно готуватися до контрольних робіт. Не залишайте її ввечері напередодні контрольної.

4. Цікавтеся роботою вашого сину чи доньки, дивіться щоденник і зошити. Попросіть його (її) постійно тримати вас у курсі шкільних справ.

5. Дізнайтеся з якими предметами ваша дитина справляється без клопоту, а які вимагають певних зусиль. Спостерігайте за тим, що вона робить, коли не розуміє завдання чи якого-небудь визначення.

6. Створіть своїй дитині спокійне середовище для навчання.

Рекомендації батькам учнів

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

Якщо ви хочете виховати впевнену в собі, творчу, самодостатню особистість, то:

• Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією.
• Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами.
• Приймайте її такою, якою вона є.
• Підкреслюйте її сильні властивості.
• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
• Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до похвали та заохочення, а не до покарання та осуду.
• Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.
• Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
• Оцінюйте вчинок, а не особистість: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!
Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні.

ВИХОВУЙТЕ :

- витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі;
- чесність, правдивість, уміння відстояти честь свою, родини, колективу.
Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.
1. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.
2. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй “Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.
3. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: “Що сьогодні було у школі?”.

Можливі наслідки неправильного виховання.

1. Завищена вимогливість батьків до успішності, налаштування тільки на одержання 11-12 балів формує у дитини »комплекс відмінника». Виникає підвищена тривожність (поганий сон, нервові зриви, заїкання.)

2. Дитина чекає позитивної оцінки виконаної роботи від дорослих, а ті не питають, чого сам малюк прагнув досягти! Як результат: те, що мала на меті дитина, не збігається з очікуваннями дорослих. Малюк починає вгадувати, чого хоче дорослий, вчиться не для себе, а для когось – зникає бажання щось робити самостійно, спираючись на власні уявлення, а згодом повністю втрачається бажання вчитися.

3. Страх бути покараним, побачити невдоволення батьків, примушує дитину за всяку ціну приховувати правду, йти на обман: «Аби тільки не засмутити, не розгнівати батьків». Результат – замкненість, нещирість, відчуття самотності й непотрібності.

Пам’ятайте! Головне для батьків: навчити дитину вчитися, прищепити їй інтерес до набуття нових знань.

Малюк погано вчиться не тому, що нездібний, неслухняний, а тому, що самі дорослі не сформували у нього достатнього рівня пізнавальних інтересів.

Психологічна готовність дитини до школи

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДОШКОЛИ – ЦЕ КОМПЛЕКСНЕ ПОНЯТТЯ.

«Чи готова моя дитина до школи, до шкільного навчання?». Це головне питання, яке постає перед батьками 6-7-річних дітей. Найчастіше під такою готовністю дорослі вважають вміння дитини читати, рахувати, писати. Але насправді готовність дитини до навчання охоплює значно ширше коло питань.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння переказувати, читати, рахувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

Психологічна готовність — це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.

· Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

· Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.

· Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

· Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції. Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:

· сформовані прийоми ігрової діяльності, розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми; розвинена уява;

· високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

Важливі також:

· ЗАГАЛЬНА ОБІЗНАНІСТЬ (ЗАПАС ЗНАНЬ). Вміння розповісти про себе, батьків, місто, пори року, рослини, тварини, овочі і т.п.

· УВАГА: Знайти розбіжності між малюнками; Знайти пару предмету;

· ПАМ’ЯТЬ (зорова, слухова

· МИСЛЕННЯ (вміння робити умовиводи, висновки, аналізувати, порівнювати) Знайти, чим подібні і чим відрізняються предмети; Узагальнити групу предметів; Вміння порівнювати предмети за розміром, формою, орієнтуватися у просторі, керуючись поняттям “далі-ближче”, “вгорі-внизу”, “праворуч-ліворуч”, “більше-менше” та ін.

· МОВЛЕННЯ: Фонематичний слух (правильна вимова всіх звуків мови). Вміння за серією малюнків скласти оповідання.

· РОЗВИТОК ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУКИ: Вміння скопіювати дане зображення предмету, напису.

· ДОВІЛЬНІСТЬ ПОВЕДІНКИ: Здатність вислухати дорослого, правильність виконання завдань.

· БАЖАННЯ ІТИ ДО ШКОЛИ.

Таким чином психологічна готовність до шкільного навчання – це різнобічна характеристика дитини, за допомогою якої можна дістати уявлення про рівень загального розвитку майбутнього школяра, про ті психологічні якості, які матимуть вирішальне значення для успішності на початковому етапі навчання.

Батькам першокласників

Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання

Адаптація першокласників до навчання у школі - одна з найактуальніших проблем дитячої психології, яка вирішує її разом із педагогікою, психогігієною, біологією, соціологією. Процес адаптації - вузловий момент становлення дитини в якості суб'єкта навчальної діяльності. По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи.

Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.

Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях:

- біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);

- психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );

- соціальному (входження до учнівського колективу).

Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми.

Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:

- врівноваження - встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;

- псевдоадаптація - поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог;

- пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;

- уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації.

Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші місяці відвідування школи можна позначити як труднощі соціально-психологічної адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів:

· Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.

· Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його "не любить".

· Нові вимоги в сім'ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов'язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.

· Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності.

Учитель повинен створити всі умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання, а для цього педагог повинен глибоко розбиратись у вікових особливостях психічного розвитку молодшого школяра. Нагадаємо, що характеристика кожного вікового періоду психічного розвитку містить такі основні компоненти: провідну діяльність, соціальну ситуацію розвитку, новоутворення психіки й особистості. Складність управління цим процесом полягає в тому, що перебіг адаптації у різних дітей відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовленості дитини до шкільного навчання, а також від педагогічних умов, створених у школі для роботи з першокласниками.

ВИСНОВКИ про соціально-психологічну адаптацію першокласників до умов шкільного навчання:

- у ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку;

- адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем, складне соціально зумовлене явище;

- процес адаптації першокласників протікає на біологічному, психологічному, соціальному рівнях;

- ознаками адаптивних проблем першокласника є стани тривожності, фрустрації, депресії, нестача впевненості в собі, невротичні прояви;

- учитель повинен створити психолого-педагогічні умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання.